6.7: Випадки

Помилкові претензії

Держава проти Міллс

96 Аріз. 377, 396 с.2д 5 (Аріз. 1964)

ЛОКВУД, ЗАСТУПНИК ГОЛОВНОГО СУДДІ

Фігуранти оскаржують обвинувальний вирок за двома пунктами отримання грошей за помилковими претензіями з порушенням ст. § 13-661.A3. та 13-663.A1. Матеріальні факти, розглянуті «... у світлі, найбільш сприятливому для підтримки засудження», такі: відповідач Вільям Міллс був будівельником і володів приблизно 150 будинками в Тусоні в грудні 1960 року. Міллс вів свою справу в своєму будинку. У 1960 році відповідач Winifred Mills, його дружина, брав участь у бізнесі, як правило, відповідаючи на телефон, друкуючи та приймаючи клієнтів, які прийшли в офіс.

У грудні 1960 року Міллс показав скаржнику, Натану Півовару, будинок за адресою 1155 Knox Drive та інший на 1210 Easy Street, і запитав Pivowar, чи позичить він гроші на будинок Нокс Драйв. Пивовар не вказував на той момент, чи погодиться він на таку угоду. Пізніше в тому ж місяці Натан Півовар сказав обвинуваченим, що він і його брат Джо Півовар позичать 5000 доларів і 4000 доларів на два будинки. Через три-чотири дні місіс Міллс на прохання Півовара знову показала йому ці будинки.

Млини підготували два типових іпотеки для Pivowar. Pivowar заперечував проти формулювання, тому в офісі Міллса місіс Міллс повторно набрала іпотеку під диктовку Pivowar. Після того, як іпотека була зафіксована 31 грудня 1960 року, Pivowar дав Міллсу банківський чек на $5,791.87, трохи готівки, і другу іпотеку, раніше отриману від Міллса в приблизній сумі 3000 доларів. В обмін Міллс дав Pivowar дві особисті купюри в сумі $5250,00 і $4200,00 і дві іпотечні кредити в якості забезпечення для кредиту.

Хоча термін оформлення особистих купюр Міллса минув без внесення оплати, скаржник не пред'явив купюри до оплати, не вимагав їх сплати і не подавав на них позов. У 1962 році скаржник дізнався, що іпотека, яку він взяв в якості забезпечення угоди, не були першими іпотечними кредитами на Knox Drive і Easy Street властивості. Ці іпотеки фактично покривали два вакантні ділянки, на яких були непогашені старші іпотечні кредити. Дізнавшись про це, Півовар підписав скаргу, звинувачуючи відповідачів у злочині крадіжки за помилковими претензіями.

На апеляційну скаргу відповідачі стверджують, що суд першої інстанції помилився, відхиливши їх клопотання про відхилення відомостей. Вони закликають до того, що постійне заволодіння майном має бути доведено, щоб встановити злочин крадіжки. Оскільки скаржник мав право подати позов на нотатки відповідачів, відповідачі стверджують, що скаржника не можна стверджувати, що його назавжди позбавили майна. Фігуранти неправильно сприймають елементи злочину крадіжки за помилковими претензіями. Зазначені в іншій формі, їх аргумент полягає в тому, що, хоча скаржник розлучився зі своїми готівкою, банківським чеком та другою іпотекою, відповідачі мають намір погасити кредит.

Відповідачі визнають, що пропозиція закону, яку вони стверджують, є новою в цій юрисдикції. Респектабельний авторитет в інших державах переконує нас, що їх суперечка не заслуговує на заслуги. Кредитор має право самостійно визначити, чи бажає він бути забезпеченим або незабезпеченим кредитором. У першому випадку він має право знати про забезпечення. Якщо він надає кредит, спираючись на забезпечення, яке помилково представлено як адекватне, його обдурили, навіть якщо боржник має намір погасити борг. Зараз його позиція є позицією незабезпеченого кредитора. Принаймні, через обман йому примусили необгрунтований ризик втрати. Цей ризик, який він не мав наміру брати на себе, був накладено на нього навмисним діянням боржника, і така дія є наміром обману.

* *

Справи, на які посилаються відповідачами на підтвердження своєї претензії, відрізняються від миттєвої справи тим, що вони стосувалися крадіжки шляхом крадіжки. Оскільки злочин крадіжки покликаний захистити посессорний інтерес особи у власності, тоді як злочин помилкових претензій захищає свій титульний інтерес, вимога про постійне позбавлення доречна до першого. Відповідно, ми вважаємо, що намір погасити кредит, отриманий на підставі неправдивого подання забезпечення по кредиту, не є захистом.

* *

Підтверджений частково, частково скасований і залишений для обурення.

Кейс питання

1. Помилкові претензії - це злочин отримання права власності на майно іншого шляхом внесення неправдивих заяв про факт з наміром обману. Якими були неправдиві уявлення про факт, зроблені Міллсом?
2. Коротко викладіть аргумент відповідача про те, чому Півовар не був позбавлений жодного майна.
3. Якби Pivowar представив нотатки, а Міллс заплатив, було б скоєно злочин?

Злочини білих комірців

Сполучені Штати проти парку

421 США 658 (1975)

ПАН ГОЛОВНИЙ СУДДЯ БУРГЕР виступив з висновком Суду.

Ми надали certiorari розглянути, чи інструкції присяжних при переслідуванні корпоративного службовця відповідно до § 301 (k) Федерального закону про харчові продукти, ліки та косметику, 52 Stat. 1042, з поправками, 21 U.S.C. § 331 (k), були доречними під Сполучені Штати проти Dotterweich, 320 U.S. 277 (1943). Acme Markets, Inc., є національною мережею роздрібних продуктів харчування, що налічує близько 36 000 співробітників, 874 торгових точок, 12 загальних складів та чотири спеціальні склади. Її штаб-квартира, включаючи офіс президента, респондента Парка, який є головним виконавчим директором корпорації, розташовані у Філадельфії, штат Пенсільванія. У інформації про п'ять підрахунків, поданих до окружного суду США по округу Меріленд, уряд звинуватив Акме та відповідача у порушеннях Федерального закону про продукти харчування, ліки та косметику. Кожен підрахунок інформації стверджував, що відповідачі отримували їжу, яка була відправлена в міждержавну торгівлю, і що, поки їжа проводилася для продажу на складі Акме в Балтіморі після відвантаження в міждержавній торгівлі, вони змусили її утримуватися в будівлі, доступній для гризунів і бути схильні до забруднення гризунами. Ці дії, як стверджувалося, призвели до фальсифікації їжі в значенні 21 U.S.C. §§ 342 (a) (3) і (4), порушуючи 21 U.S.C. § 331 (k).

Акме визнав себе винним у кожному пункті інформації. Відповідач не визнав себе винним. Докази на суді продемонстрували, що в квітні 1970 Управління з контролю за продуктами і ліками (FDA) консультувало респондента листом антисанітарії на складі Філадельфії Акме. У 1971 році FDA виявила, що подібні умови існували на складі фірми в Балтіморі. Співробітник з безпеки споживачів FDA свідчив про докази зараження гризунами та інших антисанітарних умов, виявлених під час 12-денної перевірки складу Балтімора в листопаді та грудні 1971 року. Він також повідомив, що друга перевірка складу була проведена в березні 1972 року. З цієї нагоди інспектори виявили, що спостерігається поліпшення санітарних умов, але що «все ще були докази активності гризунів у будівлі та на складах, і ми виявили багато забруднених гризунами продуктів харчування».

Уряд також представив свідчення начальника відділу відповідності офісу FDA в Балтіморі, який поінформував відповідача листом про умови на складі в Балтіморі після першої інспекції. Були свідчення віце-президента підрозділу Балтімора Acme, який відповів на лист від імені Acme та відповідача і який описав кроки, вжиті для виправлення антисанітарних умов, виявлених обома інспекціями. Останній свідок уряду, віце-президент Acme з юридичних питань та помічник секретаря, визначив відповідача як президента та головного виконавчого директора компанії та прочитав підзаконний акт, який прописує обов'язки головного виконавчого директора. Він засвідчив, що респондент функціонував, делегуючи «нормальні експлуатаційні обов'язки», включаючи санітарію, але що він зберіг «певні речі, які є великими, широкими принципами роботи компанії і мав «відповідальність бачити, що всі вони працюють разом».

На завершення справи уряду головним, відповідач висунув виправдувальний вирок на підставі того, що «головні докази показали, що пан Парк особисто не стурбований цим порушенням продуктів харчування та наркотиків». Суддя судового процесу відхилив клопотання, заявивши, що Сполучені Штати проти Доттервайха, 320 U.S. 277 (1943), контролював.

Відповідач був єдиним свідком захисту. Він засвідчив, що, хоча всі співробітники Acme були в певному сенсі під його загальним керівництвом, компанія мала «організаційну структуру відповідальності за певні функції», згідно з якою різні етапи її роботи «призначалися особам, які, в свою чергу, мають персонал та відділи під ними». Він визначив тих осіб, відповідальних за санітарію, і пов'язував, що після отримання листа FDA січня 1972 року він порадився з віце-президентом з юридичних питань, який повідомив йому, що віце-президент Балтіморського підрозділу «розслідує ситуацію негайно і буде приймати коригувальні дії і буде готувати резюме коригувальних дій, щоб відповісти на лист». Респондент заявив, що він не «вірив, що щось [він] міг би зробити більш конструктивно, ніж те, що [він] виявив, що робиться».

Під час перехресного допиту респондент визнав, що забезпечення санітарних умов для продуктів харчування, пропонованих до продажу громадськості, - це те, за що він «відповідає за всю роботу компанії», і він заявив, що це одна з багатьох етапів компанії, яку він поклав на «надійних підлеглих». Респондента запитали про і, через заперечення його адвоката, визнав отримання, квітень 1970 лист, адресований йому від FDA щодо антисанітарії на складі Філадельфії Акме. Він визнав, що, за винятком віце-президента підрозділу, одні й ті ж особи несуть відповідальність за санітарію як у Балтіморі, так і в Філадельфії. Нарешті, у відповідь на питання, що стосуються інцидентів у Філадельфії та Балтіморі, респондент визнав, що проблема Балтімора вказувала на те, що система обробки санітарії «не працює ідеально», і що, як головний виконавчий директор Acme, він «відповідав за будь-який результат, який відбувається в нашій компанії».

Після закриття доказів було відмовлено у поновленому клопотанні відповідача про винесення виправдувального вироку. Відповідна частина доручень судді першої інстанції до присяжних, оскаржених відповідачем, викладена в розрізі. Адвокат відповідача заперечував проти вказівок на тій підставі, що вони не змогли справедливо відобразити наше рішення в Сполучених Штатах проти Dotterweich вище, і визначити ««відповідальні відносини». Суддя судової інстанції скасував заперечення. Присяжні визнали відповідача винним за всіма пунктами інформації, а згодом він був засуджений до сплати штрафу в розмірі 50 доларів за кожним підрахунком. Апеляційний суд скасував обвинувальний вирок і залишив під собою новий судовий розгляд.

* *

Питання, представлене клопотанням уряду про certiorari в Сполучених Штатах проти Dotterweich, і в центрі уваги думки цього суду, було те, чи менеджер корпорації, а також сама корпорація, може бути переслідуваний відповідно до Федерального закону про харчові продукти, ліки та косметику 1938 року для введення помилкових та фальсифікованих статей у міждержавну торгівлю. У Dotterweich присяжні не погодилися щодо корпорації, робота, яка закуповує наркотики у виробників та відправляє їх у міждержавну торгівлю під власною етикеткою, але засудив Доттервайха, президента та генерального директора корпорації. Апеляційний суд скасував засудження на тій підставі, що лише наркодилер, будь то корпорація чи фізична особа, підпадає під дію кримінальних положень Закону, і що там, де дилер був корпорацією, фізична особа, пов'язана з ним, може утримуватися особисто, лише якщо він керував корпорація як його «альтер его».

Скасовуючи рішення Апеляційного суду та відновлюючи звинувачення Доттервайха, цей Суд подивився на цілі Закону і зазначив, що вони «торкаються фаз життя та здоров'я людей, які в умовах сучасного індустріалізму значною мірою знаходяться поза самозахистом. Він зауважив, що Закон має «тепер знайомий тип», який «обходиться без загальноприйнятої вимоги щодо злочинної поведінки - усвідомлення деяких правопорушень: В інтересах більшого блага він ставить тягар дії в небезпеці для особи, інакше невинної, але стоїть у відповідальному відношенні до громадськості. небезпека. Центральним у висновку Суду про те, що особи, крім власників, підпадають під дію кримінальних положень Закону, була реальність, що єдиний спосіб, яким корпорація може діяти, - це через осіб, які діють від її імені.

* *

Суд визнав, що, оскільки Закон позбавляється необхідності доводити «свідомість протиправних дій», це може призвести до труднощів навіть стосовно тих, хто поділяє «відповідальність у господарському процесі, що призводить до» порушення. ... Правило про те, що корпоративні працівники, які мають «відповідальну частку у сприянні здійсненню угоди, яку статут забороняє», підпадають під дію кримінальних положень Закону, не сформульовано у вакуумі. Містер Моріссетт проти Сполучених Штатів, 342 США 246, 258 (1952). Випадки відповідно до Федерального закону про продукти харчування та наркотики 1906 року відображали думку як про те, що знання чи наміри не повинні бути доведені в переслідуванні відповідно до його кримінальних положень, так і що відповідальні корпоративні агенти можуть бути піддані відповідальності, накладеної тим самим.

* *

Обгрунтування тлумачення даного Закону в Dotterweich... було підтверджено в наших наступних випадках. Таким чином, Суд підтвердив пропозицію про те, що інтерес громадськості до чистоти своєї їжі настільки великий, що виправдовує накладення найвищого стандарту догляду за дистриб'юторами.

Таким чином, Доттервайх і випадки, що послідували, показують, що при наданні санкцій, які досягають і торкаються осіб, які виконують корпоративну місію - і це аж ніяк не обов'язково обмежується одним корпоративним агентом або працівником—Закон накладає не тільки позитивний обов'язок шукати і виправити порушення при їх виникненні, а також, і в першу чергу, обов'язок здійснювати заходи, які гарантують, що порушення не будуть відбуватися. Вимоги передбачливості і пильності, що пред'являються до відповідальних корпоративних агентів, не піддаються сумніву, і, можливо, обтяжливі, але вони не більш жорсткі, ніж громадськість має право очікувати від тих, хто добровільно займе посади влади на підприємствах, чиї послуги і продукти впливають на здоров'я і добробут громадськості, яка їх підтримує.

* *

Читання всього звинувачення задовольняє нас тим, що увага журі була адекватно зосереджена на питанні повноважень відповідача щодо умов, які лягли в основу передбачуваних порушень. Розглядаючи в цілому, звинувачення не дозволяло присяжним знайти провину виключно на підставі позиції відповідача в корпорації; скоріше, він справедливо порадив присяжних, що для виявлення провини він повинен знайти відповідача «відповідач мав відповідальне відношення до ситуації» і «в силу своєї посади... мав... повноваження і відповідальність» розібратися з ситуацією.

Ситуація, про яку йдеться, може бути лише «їжа... що утримується в антисанітарних умовах на складі, в результаті чого вона частково складалася з бруду або... можливо, була забруднена брудом».

Наш висновок про те, що Апеляційний суд помилився у читанні звинувачення присяжних, також свідчить про нашу незгоду з цим судом щодо допустимості доказів, що свідчать про те, що відповідач був пораджений FDA в 1970 антисанітарії на складі Філадельфії Акме. Ми задоволені тим, що Закон встановлює найвищий рівень догляду та дозволяє засуджувати відповідальних корпоративних посадових осіб, які в світлі цього стандарту догляду мають повноваження запобігати або виправляти порушення його положень.

* *

Реверсивний.

Кейс питання

1. Чи мав Парк злочинний намір поставити фальсифіковану їжу в торгівлю? Якщо ні, то як поведінка парку може бути криміналізована?
2. Щоб отримати судимість, що повинен показати прокурор, крім того, що Парк був генеральним директором Acme і, отже, відповідальним за те, що його компанія зробила чи не робила?